Звичайна метушня на спільній кухні великої комуналки, з висотою стелі 4.70, де проживали чотири родини і великий сірий кіт Васька, що грівся у промінях ранкового сонця на підвіконні вікна, за яким, під воркування голубів, відкривався вид на внутрішні київські двори вулиць Пушкінської і Рєпіна (зараз Терещенковська). Особливо привертав увагу дворик «Російського музею», на якому, серед різних нагромаджень, стояв пам’ятник Миколі Другому.
История жизни героини картины. (По материалам Михаила Трофименкова, Татьяны Плошко, «Коммерсант»)
Вона була молода, розумна, екстравагантна, наполеглива і майже вродлива. Їй трохи заважав величезний гуггенхеймівський ніс. Від дістався їй від прадіда Маера – швейцарського гебрея, що емігрував до США, та попервах продавав на вулицях шевський крем; а потім, в традиціях американської мрії, став мільйонером. Таку спадковість як ніс виправити було легко. Але в клініці під місцевим наркозом вона, не витримавши болю, попросила припинити пластичну операцію. З тих пір ніс став чимось на зразок барометра. Він завжди розпухав до дощу.
— Пишу свої роботи за день, максимум два. Ніколи не відчуваю мук творчості, все роблю на одному диханні, — зізнається київський художник В’ячеслав Корецький, 47 років. — Деякі картини народжуються за півгодини. Мені невідомо таке відчуття, як наснага. Будь-яке мистецтво — це щоденна праця. Коли сідаю писати і нема бажання, змушую себе, так і з’являється наснага, — зізнається художник.